Офіційний сайт Львівсько-Сокальської Єпархії УПЦ КП

В кінці темної ночі ідолослужіння, що затьмарила Руську землю, свята Ольга з’явилась, як зоря перед настанням світлого дня святої віри в Христа — «Сонця правди».

Свята Ольга походила зі знатного роду: вона була правнучкою Гостомисла — славного мужа, який правив у Великому Новгороді, поки, за його ж порадою, не покликали від варягів на князювання руське Рюрика з братами. Батьківщиною Ольги було село Вибутське, що знаходиться нині поблизу міста Пскова, який на той час ще не існував. Батьки Ольги зуміли прищепити доньці правила чесного та розумного життя, незважаючи на своє ідолопоклонство. Як це буде видно далі, Ольга відзначалась цнотливістю та світлим розумом.

Рюрик, помираючи, залишив свого сина Ігоря малолітнім, тому і саме княжіння, і опікунство над сином доручив своєму родичу Олегу. Згодом Олег, зібравши значне військо та взявши із собою Ігоря, вирушив на Київ, де вбив Аскольда й Діра і став єдиним володарем варяго-руських земель, зберігаючи князювання для свого племінника.

Досягши юнацьких років, Ігор дуже полюбив полювання. І ось одного разу, вистежуючи звіра, зайшов він у межі Пскова, прямо до околиць згаданого села Вибутське. Там на другому березі ріки приглянулось йому місце як раз придатне для лову, однак дістатись туди він не міг, бо не мав човна. Тоді побачив Ігор біля берега човен з веслярем, і гукнувши останнього, наказав перевезти його на другий бік. Сівши у човен і уважніше поглянувши на весляра, зрозумів він, що це не юнак, як здалось спершу, а дівчина та ще й небаченої вроди. То була Ольга. Її краса розпалила в ньому похіть, і він став словами схиляти її до нечистого плотського зближення. Однак так на це відповіла йому Ольга:

— Навіщо спокушаєшся, князю, задумуючи нездійсненну справу? Слова твої виявляють твоє безсоромне бажання наглумитися наді мною, але нехай не буде цього! Я про це і чути не хочу. Прошу тебе, послухай мене і подави в собі ці безглузді і ганебні помисли, яких потрібно соромитися: згадай і подумай, що ти князь, а князь повинен ставитися до людей, як правитель і суддя, подаючи світлий приклад добрих діл. До якого ж беззаконня ти зараз наближаєшся?! Якщо сам ти, переможений нечистою похіттю, чинитимеш злодіяння, як же ти утримуватимеш від них інших і справедливо судитимеш своїх підлеглих? Відкинь безсоромне бажання, якого цураються чесні люди. Тебе, хоч ти й князь, останні можуть зненавидіти за це і піддати ганебному осміянню. Знай, що хоч я тут одна і безсила перед тобою, але ти не здолаєш мене. Але якби й здолав, глибина цієї річки буде моїм захистом: мені краще померти в чистоті, поховавши себе в цих водах, аніж зганьбити своє дівство.

Ці слова присоромили князя, і до кінця перевправи він мовчав, не знаходячи слів. А прибувши на другий берег так мовчки вони й розійшлись.

Через деякий час Ігор з Олегом утвердили свій престол у Києві, поставивши на всі інші володіння намісників. Коли Ігорю прийшов час одружуватись, жодна із запропонованих красунь не прийшлась йому до вподоби. Аж згадав він про цнотливу Ольгу і згодом саме на ній і одружився. А ще згодом помер Олег, і Ігор почав правити самостійно.

На початку князювання Ігор вів постійні війни з довколишніми народами, ходив навіть на Царгород, захопивши кілька грецьких володінь і повернувшись з великою здобиччю і славою. Престол Ігоря стояв непохитно, данина та дари стікались з усіх володінь, так що ні у чому не було нестатку, і залишок життя проводив він у спокої та тиші — у мирі з усіма прикордонними землями. В цей час у них з Ольгою народився син Святослав – майбутній батько святого рівноапостольного князя Володимира Великого.

Смерть Ігоря застала раптово. Коли він зі своєю славною дружиною (військом — прим. автора) обходив усі володіння, збираючи звичну данину, дійшов і до древлян. І, згадавши їм колишню непокору, наклав на них подвійну подать. Цього не стерпіло войовниче плем’я, і, користуючись тим, що князь відпустив основну частину свого війська, вони напали на нього і вбили і князя, і залишок його дружини.

Звістка про смерть князя дійшла до Києва, і тяжко засмутилась Ольга, і нестримно полились сльози за любим чоловіком.

Древляни, вдаючись до хитрощів, прислали своїх послів, а точніше сказати сватів, умовляючи зійтись із їхнім князем, сподіваючись таким чином і привернути милість Ольги, і взяти Русь під свій контроль. Одначе, не такою була мудра і віддана Ольга, не шукала вона ані утіхи плотської із новим чоловіком, ані байдужою їй була доля рідної землі. Але гаряче та віддано продовжувала вона любити Ігоря і всім серцем вболівала за Русь. Тому хитрими та мудрими діями заманила вона у засідки і першу малу делегацію, а потім і більшу, що складалась із найвищої древлянської старшини. Згодом же ш прийшла вже на древлянські володіння і там хитрістю зуміла погубити багато древлян. А через рік разом із Святославом Ігоровичем вирушила вона вже відкрито війною на зрадливе плем’я і стався великий бій. Однак переважали русичі і загнали ворогів у стольний град Коростень. І знову вдалась до тактичної хитрості велика княгиня і взяла Коростень, і вбитий був князь древлянський, а землі їх були обкладені тяжкою податтю. Таким от чином помстилась княгиня за вбивство свого чоловіка.

І управляла княгиня Ольга підвладними їй краями Руської землі не як жінка, а як сильний і розумний муж, твердо тримаючи у своїх руках владу і мужньо обороняючись від ворогів: для останніх вона була страшною, а для своїх людей — улюбленою, як милостива і благочестива правителька, як справедливий суддя, який нікого не кривдив, накладаючи покарання з милосердям.

І ось настав сприятливий час, коли Господь благоволив засліплених ідолопоклонством слов’ян привести до світла пізнання істинного Бога та істинної віри. І подібно, як колись про Воскресіння Христове спершу звіщено було жонам-мироносицям, і як Хрест Чесний був віднайдений жоною — святою царицею Єленою, так і землі Руській була послана нова Єлена — Ольга, яка мала покласти початок просвітленню Русі вірою Христовою.

За провидінням Божим сталось так, що одного разу Ольга почула від якихось людей про те, що є один Бог, який створив Всесвіт і все, що у ньому, в якого вірують греки. Нелінива від природи княгиня вирішила, узявши із собою особливо знатних мужів, самостійно піти до греків, щоби там більше дізнатись про віру їхню і на власні очі побачити їхнє Богослужіння. Вражена красою та врочистітю служб і знайшовши розумними та справедливими усі догмати християнської віри, яких навчав її сам Патріарх, загорілася Ольга любов’ю до істинного Бога та забажала як можна скоріше охреститись. Цар же грецький, який вже на той час овдовів, вражений красою, стриманістю та мудрістю Руської княгині і став говорити їй про шлюб. Але не того шукала Ольга на грецькій землі, і знову вдалась вона до хитрощів і перехитрувала царя, сказавши, що не охреститься, якщо тільки сам цар не буде їй за хресного батька, а коли сталось за її словом, то промовила вона до правителя: «Як можеш ти мене, свою хресну дочку взяти за дружину?» І відкинув тоді цар любов плотську, і наповнилось серце його любов’ю духовною, і обдарував він свою нову дочку щедрими дарами.

Коли ж прийняла княгиня хрещення, так промовив до неї Патріарх:

— Благословенна ти серед жон руських, бо залишивши темряву, осягнула світло істинне. Зненавидівши ідольське багатобожжя, ти полюбила єдиного істинного Бога. Ти уникнула вічної смерті, заручившись життям безсмертним. Тому тебе ублажатимуть сини землі Руської!

Повернувшись на рідну землю свята Ольга стала обходити свої володіння, навертаючи людей до християнства, знищуючи ідолів, та ставлячи на їх місця хрести.

Лиш за одне до кінця своїх днів побивалась і тяжко сумувала велика княгиня — що не вдалось їй привести до Бога свого сина Святослава, на якому за його ж впертість вже згодом після кончини святої збулись її пророчі слова про лиху загибель колись непереможного у боях князя.

Померла свята рівноапостольна Ольга, у святому хрещенні Єлена, 11 липня (24 липня за н. ст.). Вона прожила в шлюбі сорок два роки, а під час вступу до шлюбу була вона повнолітньою дівою — їй було близько двадцяти років. На десятий рік після смерті чоловіка вона сподобилась святого хрещення, після хрещення ж побожно прожила п’ятнадцять років. Таким чином, її життя тривало близько дев’яноста років, і поховали її з честю за християнським обрядом.

Справдилось й інше її пророцтво — про навернення Русі у християнство. Через двадцять років після її кончини її онук Володимир прийняв святе хрещення і просвітив святою вірою землю Руську.

Уклав Лука Карпюк

за повчанням Четьїх-Міней свт. Димитрія Ростовського