Офіційний сайт Львівсько-Сокальської Єпархії УПЦ КП

Святий Іоанн Руський сповідник народився в кінці XVII століття на Правобережній Україні. Батьки виховали сина в православному благочесті. Із дитинства Іоанн відзначався щирою любов’ю до церкви Божої та доброю вдачею. Він пильнував себе від усього, що могло заплямувати совість та осквернити душу. Як згадується у літургійному тексті – був він “руський тілом і Христов душею”.

Після досягнення зрілого віку розпочав військову службу, був простим солдатом в армії Петра I. У час його служіння в армії розпочалася війна між Туреччиною і Росією. Під час Пруського походу 1711 року Іоанн разом з іншими воїнами потрапив у татарський полон, продали його начальнику турецької кінноти – у селище Прокопіон (по-турецьки Укрюп) в Малій Азії, за 50 км на захід від Кесарії.

Полонених воїнів-християн турки намагалися переконати бути мусульманами: одних домовленостями і спокусами, інших, більш стійких, били і мучили. Незважаючи на погрози та вмовляння турків, Іоанн залишився непохитним сповідником Христової віри. Його не спокусили марні обіцянки мати усі земні блага, і він мужньо переносив приниження, жорстокість та побої. Його часто мучив господар в надії, що його раб прийме мусульманство. “Ні погрозами, ні обіцянками багатства і насолод ти не зможеш відхилити мене від святої моєї віри. Я народився християнином, християнином і помру” – відповідав своєму господарю Іоанн. Сміливі слова і тверда віра сповідника, його безстрашність і праведне життя упокорили жорстоке серце господаря, і викликали повагу в турків, які врешті перестали наполягати на своєму. Весь день він проводив у роботі, а вночі молився, інколи на землі біля місцевого християнського храму Св. великомученика Георгія.

З ранку до пізнього вечора угодник Божий віддано служив своєму господарю, сумлінно виконуючи всі його повеління. Інші раби нерідко знущалися над ним, бачачи його старанність. Праведний Іоанн ніколи не сердився, а навпаки, при нагоді допомагав у роботі, втішав їх у біді. Таке щире ставлення святого до людей викликало довіру до нього і у самого господаря, котрий зважився подарувати волю своєму слузі і поселитися там, де сам забажає. Проте подвижник вирішив залишитися у стайні, де щоночі міг безперешкодно вправлятися у молитовному подвигу, зміцнюючи своє серце у любові до Бога і людей. Іноді він покидав свій тихий притулок і уночі приходив до храму святого великомученика Георгія.

Укінці свого подвижницького життя Іоанн занедужав і, відчуваючи наближення смерті, покликав священика, щоб в останній раз причаститися Святих Христових тайн. Священик, побоюючись зі Святими Дарами йти в будинок турецького начальника, вклав Їх в яблуко і безпечно передав праведному Іоанну. 27 травня 1730, прославивши Господа і причастившись, він відійшов до Господа.

Коли господареві сповістили, що невільник Іоанн помер, той покликав грецького православного священика, щоб поховання здійснити за християнським звичаєм.

Через три з половиною роки християни перенесли тіло праведника в храм Св. великомученика Георгія. Новий угодник Божий став прославлятися незліченними благодатними чудесами, звістка про які поширилася у віддалені міста і селища. Віруючі християни з різних місць приходили в Прокопій для поклоніння святим мощам Іоанна Руського, і одержували зцілення. Нового святого стали вшановувати не лише православні християни, але й вірмени, і турки.

Коли у 1924 р. православні греки змушені були переселитися в Грецію на острів Евбею, залишаючи Прокопіон Каппадокійський, вони взяли зі собою і святі мощі Іоанна Руського. Згодом добра слава про нього поширилася по всій Греції, і Елладська Православна Церква, зважаючи на загальне визнання побожного народу, причислила праведного Іоанна Руського до лику святих. На острові Евбеї в селищі Новий Прокопіон спорудили храм на його честь і в ньому поклали мощі святого, які зберігаються там до сьогодні. Згодом ієромонах Діонісій з м. Прокопіона зробив докладний опис життя й подвигів праведного Іоанна, який був надрукований у першому томі “Церковні історії Каппадокії”, виданому в 1885 р. в Афінах.

Українська Православна Церква, бажаючи, щоб усі вірні перебували під молитовним заступництвом свого співвітчизника, праведного Іоанна Руського і належно шанували його, 19 липня 1962 р. внесла його ім’я в місяцеслов святих нашої православної церкви.

У 1979 р. делегація, на той час РПЦ, очолена екзархом Української Православної Церкви високопреосвященним Філаретом, митрополитом Київським і Галицьким (сьогодні Патріарх Київський і всієї Руси-України), відвідала острів Евбею, де знаходяться перенесені з давнього Прокопіона мощі нашого співвітчизника Іоанна Руського.

У новому величному храмі на честь праведного Іоанна, будівництво якого завершилося в 1951 р., делегацію зустріли духовенство і багато прихожан. Настоятель грецького храму Св. Іоанна Руського протоієрей Іоанн Вазоліс у своєму слові зазначив: “Сюди, до цього святого місця, щотижня прибуває 15000 прочан вклонитися праведному Іоанну Руському. Для греків особливо радісно зустрічати митрополита Київського Філарета, тому що на київських просторах народився і був вихований праведний Іоанн Руський.

Митрополит Київський і Галицький, екзарх усієї України Філарет у своєму слові-відповіді наголосив: “Спільне вшанування праведного Іоанна Руського об’єднує нас у православній вірі, зміцнює братні зв’язки між руською та елладською церквами… Святий Іоанн Руський виріс на нашій землі, подвигом добрим подвизався в межах Туреччини і був усиновлений православним грецьким народом та елладською церквою. Сповідник належить обом церквам – руській (тепер українській) та елладській. В особі праведного Іоанна Руського ми маємо свідка духовного союзу церков української та елладської, молитвеника й заступника перед Богом за православновіруючих людей його Вітчизни та Еллади”.

Опублікував Євген Бойко