| ЛЮБЛЮ ТВОЄ НЕБО ЧИСТЕ ТА ОСЯЙНЕ… |
 |
 |
 |
|
“До неба” – назва нової поетичної збірки Галини Манів, що нещодавно побачила світ у видавництві “Братському” (м. Київ). Народилася Галина Манів (Кирієнко Галина Миколаївна) у 1965 р. у м. Кишиневі (Молдова). Закінчила Київське медучилище № 1. Працювала операційною медсестрою в лікарнях м. Києва. Здобула ступінь магістра філології за спеціальністю “Українська філологія та фольклористика” (у 2008 році закінчила Київський національний університет ім. Т. Шевченка). Галина Манів працює літературним редактором. Її перу належить низка поетичних книжок: “Хрещаті пелюстки”, “Терновий танок”, “Ранкова троянда”, “Альбом вчорашнього світання”, “До неба”. Вона, крім того, упорядник збірників християнської поезії “На лузі Господньому” та “Струни вічності” (Львів, “Свічадо”), “Молитва вигнанця” (Київ, “Братське”), співупорядник чотирьох книжок серії “Християнська читанка” (Київ, “Братське”). Її вірші, мала проза, твори для дітей неодноразово публікувались у періодиці, літературних альманахах і збірниках. Мешкає Галина Манів у Києві. У кожного своя дорога до неба. Для Галини Манів вона вистелена безмежною любов’ю до Творця та світу, піснею душі, аквареллю думок та слів на повітряному полотні. Щоб відчути, зрозуміти витончені струни серця поетеси та стиль її авторського пера, пропонуємо вибірку поезій зі збірки “До неба”.
Ірина Кметь
Покрова
Листок зачепився кленовий за кігтик ожини сухенький. Святкуємо завтра Покрови Небесної нашої Неньки.
Укрий же від лютих морозів дітей нетямущих, Пречиста! Так вітер гуде на дорозі, так виє на вулицях міста!
Так тяжко, так гірко, так страшно, що падають руки безсило. А лагідне літо вчорашнє у вирій уже відлетіло.
Припасти б до ніг Твоїх, мамо, ридати, а потім заснути І, як у дитинстві – так само, про всі свої біди забути.
О Мамо, вже ніч приступає… Веди ж мене сходами вгору. Хай серце горить-не згасає, покрите Твоїм омофором.
*** Слідом за Мойсеєм
Нам треба неодмінно перейти це море відчаю, пустелю самоти – записано ж бо на скрижалях серця: хто перетерпить до кінця – спасеться.
Проте у морі пропаду я все ж, якщо Ти Сам його не розведеш, і згину швидко у пісках обману, як не зішлеш мені любові манну.
Мій Отче милосердний, далебі, - від Тебе геть усе і все в Тобі.
*** ...Ісус спитав: чого ти хочеш від Мене? Сліпий сказав Йому: Учителю, аби я прозрів... Мк 10, 46-52
розбилася на тисячі дзеркал як тепер знайти дорогу додому?
вчителів багато а проводирів…
іду на голос волаю: Ісусе Сину Давидів помилуй мене!
Господи щоб мені прозріти!
*** Втомилось серце від зітхань, шляхами збито ноги. А на вікні цвіте герань, не знаючи тривоги.
І цей вогонь, цей в серці жар… Чи Ти його причина? О не мовчи – Ти ж Батько й Цар, а я Твоя дитина.
Моя вина, моя вина! Я чую рев геєни. Надія є лише одна – Твоя любов до мене.
На 54-й псалом Моє серце тривожне - потерпає, ятриться у буденному шумі, у нічному безсонні. Моє серце, як човен, що у бурі блукає і несе його вітер, і женуть його хвилі. Полетіти б далеко, опинитись в пустелі, де не знайде ні ворог, ані друг ненадійний, де немає ні хижих, ні байдужих, ні ласих, де й від себе я зможу відпочити на хвильку. Уповання моє покладаю на Тебе, всі турботи і думи віддаю в Твої руки. Знаю я, що у горі Ти мене не покинеш. Не покинь мене, Боже, й на моїм роздоріжжі.
***
запалила свічу і мовчу… може це найщиріша з моїх молитов до Тебе? Господи! люблю Твоє небо чисте та осяйне Боже помилуй мене
***
тиха свічка хресного знамення розсікла смуток присмерек навіть не ніч щось не холодне і не гаряче незряче мечем сонцесяйним розсікла хресного знамення свічка тиха
Плач покаянний*
Попалила молоді роки у вогні непевних мрій і шалу. Господи мій, Господи, радосте моя, помилуй мене упалу.
Серця ледь розквітлий первоцвіт віддала гріхові на поталу. Господи мій, Господи, радосте моя, помилуй мене упалу.
Роздирає, мучить ярий біль, в моїх грудях невсипуще жало. Господи мій, Господи, радосте моя, помилуй мене упалу.
Тільки у Тобі спочинку рай, прощення й надій цілющий спалах. Господи мій, Господи, радосте моя, помилуй мене упалу.
* Останні два рядки кожної строфи взято з покаянного акафісту
*** Молитва розслабленого
Душа вже майже нерухома – набридло все. І де ті друзі, невідомо. Хто ж понесе?
Стоять в кутку забуті ноші. Знов день мине. О добрі, приязні, хороші, спасіть мене!
Знесіть мене до мого Пана на сонця схід. Йому відома кожна рана і весь мій стид.
За ваші молитви і щирість, любові мить Він і мені дарує милість і все простить.
І в серці радість довгождана розтопить лід. Знесіть мене до мого Пана на сонця схід!
***
Світло неонів до ранку сяє, музика, співи звучать. Високо в небі ангел ширяє, першу знімає печать.
Будуть женитись, пити-гуляти, вгору не здіймуть серця… А вже світанки неначе страти – світ добігає кінця.
Люди, розплющте очі незрячі: Бог ще дає благодать! Люди почуйте, як ангел плаче… Люди не чують – їдять.
***
Хіба я воїн? - сполохана пташка, яка заспокоїться лише у гніздечку Твоїх рук.
Хіба я воїн? - заблукана овечка, що перестане тремтіти, лише притулившись до Твоїх колін.
Хіба я воїн? - заплакане дитя, яке втішиться, лише заснувши на Твоєму плечі.
Але з Тобою, Господи, я готова іти в бій!
Чекаючи руху води біля купальні Віфезда
Скільки років уже в мене зв’язані тіло і дух. Я шепочу молитви, та жодна глибин не займає. І щоразу, коли у воді починається рух, хтось підходить раніше і першим в купальню ступає.
Може здатись комусь, ніби я побиваюсь дарма – нагодований, вмитий є родичі ближні і дальні, є і друзі, і жінка, а тільки людини нема, щоби вчасно мене підвела до тієї купальні.
Я не знаю чи більше у серці хвали чи хули, коли віра ще є, а надія поволі згасає. О помилуй, мій Боже, прийди, без купальні зціли, бо людини у мене, такої людини немає!
***
я не знаю що Тобі сказати серце важке як камінь його не здійняти вгору назустріч Тобі
і молитва моя глевка як погано випечений хліб
і тих кого Ти дав мені я не вмію любити
я змагаюся щоб не впасти у відчай
Господи тримай мене міцно!
***
відбери від мене все Господи тільки Духа Твого Святого не відбирай у мене хай покинуть усі мене Господи тільки Ти не покинь благаю хто я без Тебе? – камінь що не знає тепла живого хто я без Тебе? – попіл що його вітерець розвіє моє серце таке жорстоке воно мало б Тебе любити щоб згоріти у тій любові а натомість воно ледь тепле б’ється в грудях спокійно й рівно
але Ти не відходь мій Боже я навчуся Тебе любити я навчуся Тобі співати як співають птахи небесні о лише не відходь від мене! хто я без Тебе Отче? – камінь без Тебе попіл…
***
човник чекання долає ніч
ангеле Божий будь із моїм коханим
збережи його
від недобрих очей від хижих речей
від лихих людей від облудних ідей
ангеле з вогнесяйним мечем стережи мого лада
на шляхах його на путях його бережи!
Не вбивайте дітей! Виправдань немає ні причин – цю дитину послано із неба. Слухай, як вона в тобі кричить: „Мамо, не вбивай мене, не треба!”
Вчора ще смоктала пальчик свій, усміхалась, і росла, й мужніла. А тепер вмирає без надій - це не лікар, ти її убила!
Тільце перемелють до клітин, продадуть дитя твоє, послухай, щоб на кілька років зберегти молодість якимсь заможним шлюхам.
Ріки крові заливають світ - то своїх дітей вбивають мами. І мільйони гинуть. Геноцид. Люди, що ж це діється із нами?
Осіння молитва Жовто-прозоре падає листя. Лагідна Зоре, Діво Пречиста!
В смутку осіннім зішли розраду, в бурхливім вирі мудру пораду.
Згадай про мене, Нене Небесна! Хай, наче ружа, радість воскресне.
Нехай не спалять люті морози серце відкрите, душу в дорозі.
***
Мої брати і сестри у Христі! Як солодко мені що нас єднає благий Господь. Я тут насамоті, але душа моя не потерпає.
Обличчя ваші бачу крізь пітьму, освітлені молитвою любові – і ви тепер довірились Йому, і ви із Ним в години вечорові.
Ми всі навкруг Його ласкавих рук, таких швидких на милість, не на кару. Розвиднілось… І до квітучих лук веде Вівчар усю Свою отару! |
