Офіційний сайт Львівсько-Сокальської Єпархії УПЦ КП

Всечесний отче-ректоре Львівської Академії!

Шановний отець-ректор Волинської Академії!

Проректори, викладачі, дорогі студенти!

Гості, брати й сестри!

Вперше в моєму житті я присутній на урочистому акті у Львівській Православній Богословській Академії. Минулого року, щойно будучи призначеним на Львівську кафедру, я не зміг бути з вами, бо звершував архіпастирський візит до далекого Австралійського континенту.

Перш за все, мені хотілося б привітати вас усіх з днем пам’яті святителя Іоана Золотоустого, якого я особисто у своєму архієрейському служінні Церкві дуже шаную, як справді великого святителя, учителя і отця Церкви. Мені приємно, що і перший чоловічий монастир нашої єпархії названий на честь святителя Іоана Золотоустого.

Постать цього святителя для нашої Православної Східної Церкви є досить величною, тому що в його особі винятково зосередились всі християнські чесноти. У курсі Пастирського богослів’я є обов’язковим до вивчення один із перших творів святителя Іоана Золотоустого «Шість слів про священство». Всі ці слова ви читали і знаєте, нехай навіть приблизно, зміст цих слів. І ось коли закінчується тема, чи навіть семінар з вивчення цих слів про священство Іоана Золотоустого, я завжди обов’язково звертаю увагу студентів на першу після хіротонії в сан пресвітера промову Іоана Золотоустого. Вона є надзвичайно глибокою і витонченою, показує всю велич майбутнього подвижницького служіння в Церкві цього святителя. Я дозволю собі процитувати ці рядки першої проповіді: «Хваліть Господа з небес, — говорить він, — хваліть Його у вишніх. Хваліть Його, всі ангели Його, хваліть Його, всі сили» (Пс. 148, 1-2). «Хваліть Господа від землі: всі моря, всі риби і всі безодні. …Звірі і всі тварини, всі плазуни і птахи крилаті» (Пс. 148, 7, 10). Не просто так і не без причини я замовкнув на цих словах. Змішалися думки у свідомості моїй, і довелося гірко заплакати і важко зітхнути. Скажи мені, що ще може викликати більший жаль? Скорпіони, і змії, і дракони закликаються хвалити свого Творця, і тільки один грішник випадає з цього священного хору, і справедливо».¹

Ось так себе смирив, вступаючи на стежку пресвітерського служіння, майбутній святитель.

І справді. Іоан Золотоустий був великим подвижником. На здивування всім він відкинув пишноту церемоніалу патріаршого служіння в Константинополі, показавши, що все це є нікчемним перед Богом. Великий святитель намагався наслідувати святих апостолів, у всьому їм уподібнюватись. А в чому ж тоді проявлялося служіння апостольське, їхня влада? В тому, що вони нею, як би дивно це для нас не було, зовсім не користувались. Не владою, а любов’ю святі апостоли підкоряли серця і заманювали їх до Христа. Але вже в епоху святителя Іоана Золотоустого все це поступово стало зникати і висихати стала та апостольська любов саме у керівництві Церквою. «Причина ж в тому, що охолола любов», — каже святитель. Світло внутрішньої любові поступається місцем зовнішньому блиску митр, коштовних нагрудних знаків і розкоші парчі… І ось, як своєрідний меч двогострий звучать слова Іоана Золотоустого: «У нас, від того, що немає нікого досконало здорового у вірі, але всі хворі, — один більше, другий менше, — ніхто не в стані допомогти тому, хто лежить. Так, що якби хтось з боку прийшов до нас і добре знав заповіді Христові і розлад нашого життя, то не знаю, яких би ще він собі міг уявити інших ворогів Христа гіршими за нас; але тому що ми йдемо такою дорогою, немов би ми вирішили йти проти заповідей Христа».² Ось ці слова святителя Іоана Золотоустого сказані сьогодні до кожного із нас.

Наші духовні школи переживають сьогодні складний процес реформування. Ми якось це слово намагаємось завжди прикрити іншим словом, більш м’якішим – зміна. Але ж знаємо, що духовні навчальні заклади не вперше переживають такі реформи. Принаймні в позаминулому ХІХ столітті таких реформ було проведено аж дві. Правда остання не витримала тих випробовувань і фактично була провалена.

Не дивно, що сьогодні ці зміни просто навалюються на нас, йдуть попереду, а ми беремося за цю справу з неохотою і не тому, що не хочемо, а тому, що не розуміємо або не хочемо навіть розуміти. Через це страждає не тільки сама система навчально-виховного процесу але й сам розвиток богослів’я, і я б тут уточнив — українського православного богослів’я, як невід’ємного атрибуту Помісної Української Православної Церкви. Причин є досить багато і головні із них це: 1) проблема виховного процесу; 2) розпочатий перегляд навчальних програм та їх уніфікація, які залишаються практично безрезультатними; за цим, як наслідок; 3) послаблення богословсько-наукової діяльності студентів і випускників, низька науковість кандидатських робіт; практична відсутність докторських дисертацій.

Ми повинні вкотре серйозно підійти до переосмислення навчально-виховного процесу в нашій Львівській богословській академії, яка, я впевнений, в нашому регіоні може задати тон для дискусії, щодо змін, чи то реформ духовної школи. Перш за все нам необхідно розпочати перетворення і зміни у викладацькій корпорації. Я маю на увазі уведення системи спеціалізації академічних викладачів, яка б привела нас до появи в академічній корпорації спеціалістів, компетентних і таких, які мають наукові результати  в галузі своїх досліджень. Тоді звичайно підвищиться рівень викладання, розпочнеться робота на кафедрах з методичного вдосконалення навчального процесу. Не слід нам відкидати досвід таких практик у світській освіті, як болонський процес, а намагатися їх уводити в систему навчального процесу.

Перед нами стоїть сьогодні багато завдань, які ми повинні вирішити. Від цього залежатиме місія Церкви у світі, який пройнятий секуляризацією і прагматизмом.

Я впевнений, що ми зможемо подолати ці виклики, якщо зуміємо все правильно зрозуміти і налаштувати себе на повсякденну працю. Нехай в цьому нам допоможе святитель Іоан Золотоустий.

+Димитрій,

Митрополит Львівський і Сокальский

Примітки:

1 Повне зібрання творінь святителя Іоана Золотоустого. Том 1. Книга 2. Видавничий відділ Української Православної Церкви Київського Патріархату. К., 2009. с. 99, 100.

2 Крестний путь Иоанна Златоуста. Составление и общая редакция О. В. Орловой. М., 1996. с. 3.