Офіційний сайт Львівсько-Сокальської Єпархії УПЦ КП

Розвитку богословських наук на українських землях у складі Російської імперії ХІХ – поч. ХХ ст. значною мірою сприяли церковні періодичні видання. Проте, до сьогодні періодика духовного змісту цього періоду – одне з мало вивчених і недостатньо використаних цінних джерел в історичних, суспільно-політичних та власне богословських питаннях. ″В радянські часи, – зауважують дослідники цих питань, – це пояснювалося атеїстичною політикою уряду. Однак і у дожовтневих бібліографічних покажчиках ці видання представлені не повністю, їм даються лише стислі характеристики, дані про них іноді неточні″[1]. Окрім того, досі маловідомі і не введені до наукового обігу імена та цінна інформація про тих авторів-священнослужителів, які тією чи іншою мірою були причетні до редакційно-видавничої діяльності[2].

Одним із значних центрів церковних періодичних видань Російської імперії стала Київська Духовна Академія, яка видавала ″Воскресное чтение″ (1837-1912 рр.), ″Труды Киевской Духовной Академии″ (1860-1917 рр.) та була причетна до видань ″Киевские епархиальные ведомости″ (1861-1917 рр.), ″Руководство для сельских пастырей″ (1878-1917 рр.), ″Проповеднический листок″ (1882-1916 рр.), ″Отклики сельских пастырей″ (1906-1911 рр.) та ін.[3]

Статус респектабельної установи у тогочасному суспільстві КДА підтримувала видавничо-просвітницькою діяльністю. Академія вважала одним з пріоритетних своїх завдань підготовку наукової та навчальної літератури для задоволення освітніх і духовних потреб своїх вихованців і викладачів духовних семінарій, церковнослужителів, а також звичайних освічених людей. Уже з перших років свого існування вона налагодила видання студентських творів, опублікувавши 1823 р. ″Некоторые опыты упражнений воспитанников Киевской духовной академии, изданные по окончании первого учебного курса″, які розсилала в духовні і світські навчальні заклади, церковним ієрархам та іншим зацікавленим особам[4]. Так, єпископ Староруський М. Антипов у листі до ректора архімандрита Мелетія Леонтовича (вересень 1824 р.) зазначав, що йому було приємно одержати студентські ″Опыты″ і що він роздав 10 примірників тим, хто бажав, а один надіслав своєму сусіду графу Аракчеєву[5].

Після кількох випусків через об'єктивні труднощі ця робота була призупинена, проте вже за часів ректорства архімандрита Інокентія (Борисова) справа знову відновилася: 1831 р. видано ″О происхождении Cв. Духа″, ″О духоборцах″, ″О времени крещения Российской Великой княгини Ольги″; 1832 р. – ″Опыты упражнений воспитаников Киевской духовной академии, изданные по окончании первого учебного курса″. Видавалися також і окремі студентські праці, зокрема 1836 p. – ″Историческое обозрение богослужебных книг греко-российской церкви″ M. Григор’єва. Згодом, через неприхильне ставлення Комісії духовних училищ до видань студентських творів, ця практика була зведена нанівець[6].

Проте становище було небезнадійним. З метою активізації наукової діяльності духовенства, а також піднесення рівня освіти у духовних школах Св. Синод у 1844 р. запропонував академіям, у тому числі Київській, видавати наукові записки. Як повідомлялося в листі Св. Синоду Конференції Київської Духовної Академії, справа освіти духовенства значно налагодилася у зв'язку із заснуванням Академії, оскільки не лише у вищих та середніх, а й у багатьох початкових духовних закладах учителями тепер працюють випускники академій. Однак Св. Синод занепокоєний тим, що вони мало виявляють себе в науково-літературній діяльності, тому що гостро відчувається нестача навчальної літератури. І хоча релігійні книжки, що видаються для народу, дещо покращують ситуацію, та задовольнитися цим не можна, – зазначається у листі. Тому академіям пропонувалося видавати по 2-3 книги на рік наукових записок, які неодмінно мали б виписуватися всіма семінаріями. Академія погодилася, але просила дозволу Св. Синоду, аби записки не регламентувалися строгими термінами випуску і періодичністю[7].

Духовна влада пильнувала за друкованою продукцією. Згідно зі статутом духовної цензури (1828 p.), при Московській та Петербурзькій Духовних Академіях створювалися два головних цензурних комітети, а в Києві і Казані – цензурні комітети місцевого значення (у кількості 3 осіб з членів академічної Конференції). Духовний цензор пильнував, щоб у друковану продукцію релігійного змісту, і в періодику зокрема, не потрапили погляди, які заперечують або можуть похитнути християнські догмати, чи то мають антиурядове спрямування[8].

Однак, незважаючи на всі перепони, КДА не зрікалась видавничої справи, розуміючи важливе значення православної духовної літератури і преси для зміцнення релігійних засад у суспільстві.

Першим духовним друкованим виданням КДА став щотижневик моралістичного значення ″Воскресное чтение″ (1837-1912 рр.), заснований ректором КДА архім. Інокентієм (Борисовим). Зазвичай у ньому публікувалися бесіди про поточні недільні та святкові дні, тлумачення Святого Письма, статті про християнські обряди, життєвий шлях Божих угодників, хроніка головних подій тогочасного церковно-суспільного і державного життя, повчальні повісті, оповідання, вірші, бібліографії й оголошення. Аудиторією цього видання були всі віруючі християни[9].

Київська Духовна Академія окрім освітньо-просвітницької праці вела також науково-дослідницьку діяльність. Для задоволення актуальних науково-богословських потреб при ній було організовано щомісячне наукове видання ″Труды Киевской Духовной Академии″ (1860-1917 рр.), що стало багатим джерелом, яке відображало основні засади богословських поглядів та історії Православної Церкви і навіть української літератури у наукових працях професорів, студентів та співробітників столичної Академії[10].

Журнал був настільки важливим у науково-освітньому та релігієзнавчому розумінні, зауважує проф. Н. Шип, що став предметом ґрунтовного історіографічного дослідження за перші два десятиліття його видання[11]. Автором цього важливого дослідження став професор КДА І. М. Корольков[12]. Дослідник зауважив, що ″Труди КДА″ користуються популярністю і повагою у вчених духовного і світського звання завдяки різноманітності тематики матеріалів, які друкуються в них. Професор І. М. Корольков додав до своєї праці ґрунтовний огляд статей, проаналізувавши нові дані з тих чи інших проблем, класифікуючи їх, уклав алфавітний покажчик авторів, викладачів та рецензентів. Дане дослідження також було опубліковане на сторінках ″ТКДА″[13].

Треба відзначити, що у XIX – на початку XX ст. науковці добре усвідомлювали значення КДА для України, а ″ТКДА″ – для історії, богослів'я, філософії, публіцистики і журналістики, що відобразилося у численних історіографічних аналітичних публікаціях. Етапи створення та функціонування академічного журналу, а також аналіз діяльності редакторів і окремих її авторів, окрім праці професора І. М. Королькова знайшли відображення і в анонімній статті ″К п’ятидесятилетию журнала ″Труды Киевской Духовной Академии″[14], виданнях проф. В. Певницького,[15], Ф. Титова[16] та багатьох інших випускників Київської Духовної Академії.

Ідея та ініціатива видання ″ТКДА″ належала ректорові Академії архімандриту Антонію. Він же, як представник вченої академічної корпорації і головний редактор журналу ″Воскресное чтение″, підготував концепцію й приблизну програму видання, а також записку, у якій окреслив мету та завдання майбутнього журналу, що мав бути додатком до тижневика «Воскресное чтение». Ця записка, на погляд всіх дослідників часопису, має неабияке значення для розуміння питання походження ″ТКДА″, тому і в цьому випадку вважаємо за необхідне процитувати її з певними скороченнями: ″Журнал ″Воскресное чтение″, що виходить при КДА з 1837 р. ... впродовж 20 років і до цього часу має значну кількість читачів, і надалі може приносити значну користь своїми статтями, спрямованими на навчання не лише вищого й освіченого класу народу, а й особливо середнього і простого. Разом із тим у наш час розвивається і посилюється у вищому класі потреба у читанні творів духовного змісту, і такими статтями, які є у ″Воскресном чтении″, не задовольняється... на сторінках цього журналу не можуть бути надруковані наукові статті, які за необхідністю мусять бути значні за обсягом через те Академія і її духовні особи позбавлені можливості дати більш обширне висвітлення своїх наукових праць з різних наук… Виходячи з цього, я вважаю корисним і потрібним, продовжуючи видавати ″Воскресное чтение″... видавати разом із ним додаток, щорічно до чотирьох книжок від 20 до 25 друкованих аркушів кожні три місяці. До складу цих книжок мають входити статті... з наук, які входять у академічний курс″[17]. Окрім зазначеного, видання мало містити оригінальні лекції і трактати професорів, спеціальні дослідження науковців і твори вихованців для отримання наукового ступеня та критичні відгуки на твори, що суперечать духу Православної віри[18].

Записка, подана 16 вересня 1857 р. на конференцію Київської Духовної Академії, була схвалена, тоді ж вирішено було підготувати більш докладнішу програму нового видання, перед тим як подати її на затвердження митрополита Київського Філарета (Амфітеатрова)[19].

Проте будь-яке періодичне видання, якщо навіть воно планувалось як доповнення до вже існуючого понад 20 років журналу, мусило отримати дозвіл Святішого Синоду – організації, яка, крім багатьох інших, виконувала також цензурні функції.

Відповідь представників відомства Св. Синоду була негативною. Однак, у листі-відповіді на прохання про дозвіл на видання нового часопису обер-прокурор радив краще займатися виданням перекладів православних отців Західної Церкви, які писали латиною, підкреслюючи, що ″цією справою вже дуже давно з честю займається Московська Духовна Академія і цією ж справою вісім років займається Санкт-Петербурзька Академія; Казанська Академія прийняла на себе частину цієї справи″[20]. Таким чином, київським професорам настирливо рекомендувалось займатися перекладами творів минулих часів і друкувати не додаток до ″Воскресного чтения″, а самостійне періодичне видання під назвою ″Творения св. отцев Западной Церкви″[21]. Професор І. М. Корольков так прокоментував цю подію: ″...Св. Синоду або точніше – митрополиту Григорію, було потрібно, щоби при Київській Академії був заснований новий, окремий від ″Воскресного чтения″ журнал, за прикладом ″Творений св. отцев″, який виходив при Московській Академії, – того ж вигляду, обсягу і з тими ж підрозділами на два головних відділи. Пропозиція видавати окремий журнал... була зустрінута академічною корпорацією з повним співчуттям... Проте створення журналу за прикладом того видавався при Московській Академії, зовсім не відповідало поглядам і намірам київської академічної корпорації: їй не хотілося бути відголоском Академії московської, – вона прагнула йти у журнальному поприщі своєю самостійною дорогою, у багатьох аспектах відмінною від московського шляху. На першому плані було видання власних наукових досліджень із приєднанням перекладів отців Церкви. Тому конференція Академії знову звернулась з проханням до Св. Синоду через митрополита Ісидора″[22].

Хоча аргументація академічної професури була досить переконливою, наступна відповідь на прохання видавати часопис прийшла майже через рік, проте і вона не могла задовольнити Академію, оскільки синодальна адміністрація знову наполягала на своїй позиції і навіть заборонила пропоновану академічною конференцією назву – ″Соревнователь христианского просвещения″, рекомендуючи назвати новий журнал ″Труды Киевской Духовной Академии″, оскільки ця назва була типовою для періодичних видань Духовних Академіях (″Труды Московской Духовной Академии″), під аналогічною назвою виходили журнали при Санкт-Петербурзькій і Казанській Духовних Академіях. Таким чином, дозвіл на видання був отриманий лише 9 листопада 1859 р. і журнал почав виходити після двох років протистояння Академії і синодальних урядовців [23].

У дослідників церковної періодики завжди виникало цілком закономірне питання: чому представники академічної конференції наполегливо не погоджувались із пропозицією Синоду і відмовлялися йти вже торованим шляхом, а обрали новий, створивши оригінальну програму та концепцію? Відповідали на це цікаве питання по-різному: одні шукали причину у високому інтелектуальному потенціалі викладачів цього наукового закладу, який дозволяли їм мати власну позицію і відстоювати її, незважаючи на постанови Синоду[24]. Інші ж спирались на суспільно-політичну ситуацію у Російській імперії (час реформ, підтриманих імператором Олександром І.), яка стала причиною поштовху у суспільстві до нових поглядів і значного розширення тематичної палітри нових періодичних видань та допускала широке трактування подій та явищ суспільного життя[25].

Однак про проф. І. Корольков зауважив, що редакція постановила виступити проти ″квієнтизму лінивої думки, яка любить лише готове і боїться усього, що спонукає роботу розуму″[26]. І далі, розглядаючи загальний процес розвитку духовної преси, він зазначав: ″У нас релігійний аспект віри був цілком відірваний від тієї психологічної основи, на якій вона має розвиватися... духовні журнали засвідчували бажання виплутатися з абстрактної сфери і говорити про віру не узагальнено... а з позицій тих інтересів, які хвилювали тогочасне суспільство... Одна із нагальних потреб духовної журналістики – повага до сучасності живий відгук щодо її потреб″[27]. Цими дефініціями, що пророкували актуальність публікацій, і мала керуватися редакція ″ТКДА″.

Отримавши офіційний дозвіл, академічна корпорація негайно розпочала роботу над новим виданням, і на початку 1860 р. випустила в світ першу книгу, а на протязі року ще три. За рішенням академічної Конференції, затвердженим Синодом, журнал мав виходити щоквартально, але вже з 1861 р. видання виходило щомісячно і безперебійно до кінця 1917 р. Друкували його у друкарні Києво-Печерської Лаври[28].

Перші випуски ″ТКДА″ 1860 р. мали характерні ознаки: часопис не був структурований, не було поділу на відділи та рубрики, не подавався зміст, статті публікувалися без зазначення прізвищ авторів, тобто анонімно. Усі матеріали мали великий обсяг, за жанром їх можна класифікувати як наукові статті філософсько-богословського характеру. Можливо, це зумовлювалося тим, що ″ТКДА″ розраховували на вузьку аудиторію – переважно викладачів і студентів Київської Духовної Академії, тож усі потенційні читачі знали коло інтересів авторів, їх стиль, творчу манеру тощо, тому й легко могли ідентифікувати автора публікації[29].

Однак уже з третьої книги 1860 р. почав друкуватися ″Зміст″, а з четвертої книги під статтями з'явилися прізвища авторів. Своєрідна програма-анонс була опублікована не у першій книзі, як було заведено, а лише у наступній, в якій відзначалося, що ″ТКДА″ складатимуться з двох відділів: у першому будуть міститися праці святих отців Західної Церкви (св. Купріяна, блаженного Єроніма і блаженного Августина), а у другому – ″статті наукового змісту за предметами, які входять виключно або переважно у коло вищих духовно-навчальних закладів″[30].

Незважаючи на суто академічну програму, журнал уже з перших випусків звертався до нагальних проблем тогочасного суспільства, всебічно аналізуючи основні аспекти суспільного життя. Про це неодноразово наголошує більшість дослідників: ″Мусимо відзначити, що публікації суто наукової проблематики найчастіше вичерпували зміст ″Трудов Московской Духовной Академии″, а також аналогічних видань Санкт-Петербурзької і Казанської Духовних Академій, а ось зосередження на суспільно-політичних питаннях, гостра публіцистичність статей, концептуальне висвітлення проблем громадського життя тощо були притаманні переважно ″Трудам Киевской Духовной Академии″[31].

Як аргумент на користь цієї думки можна навести той факт, що вже у перших випусках 1860 р. було поміщено такі статті як ″Серце и его значение в духовной жизни человека, по учению Слова Божия″[32] професора Київської Духовної Академії Памфіла Юркевича[33]; ″Из науки о человеческом духе″[34] – рецензія цього ж автора на працю М. Чернишевського ″Антропологічний принцип у філософії″, що була надрукована на шпальтах журналу ″Современник″ (1860 р. – № 4-5). У першому та другому випусках ″ТКДА″ були опубліковані також оригінальні статті професора С. С. Гогоцького, видатного публіциста і філософа – ″Два слова о прогрессе″[35] і ″Современность″[36] в яких автор ділився з читачами роздумами щодо відносності прогресу, іронічно і водночас глибоко висвітлюючи різні аспекти тогочасного життя.

Проф. І. Корольков у вищезгаданій праці так прокоментував ці та інші публікації, що з'являлись на шпальтах ″ТКДА″: ″Нечисленність статей, в яких би був наявний систематичний огляд сучасного життя, редакція компенсувала тим, що публікувала на сторінках ″Трудов″ окремі статті з проблем сучасності, звертаючи при цьому увагу не лише на думки, висловлені у духовних та світських журналах, а й на газетні виступи″[37].

Прагнучи зробити журнал близьким і сприйнятливим сучасникам, редакція ″ТКДА″, як зазначають перші дослідники цього видання, старалися спілкуватися із читацькою аудиторією сучасною їм мовою. Про це говорив проф. В. Певницький: ″Літературна мова стародавньої Русі... отримала своєрідний характер, придатний переважно для висловлення релігійних ідей, і сучасний світський письменник мав би певні труднощі, якщо мав би формулювати свої думки літературною мовою XV ст.″[38]. Про зайвість вживання старослов'янської мови у духовних журналах, на чому наполягали деякі представники Синоду, пізніше писав також професор І. Корольков: ″Будуть помилковими уявлення про необхідність вживання слов'янських висловів для збереження у творах внутрішнього біблійного духу... мова мусить бути сучасною″[39]. Таким чином, спілкування з читачами зрозумілою їм мовою, стало важливим завданням редакції академічного часопису.

Коло авторів, які друкувалися упродовж першого десятиріччя виходу ″ТКДА″, було досить широким, але вичерпувалося викладачами і студентами Академії. Поки що дослідники не змогли встановити авторство усіх статей, що публікувалися без підписів на шпальтах ″ТКДА″ у зазначений період, проте необхідно назвати тих, чиї імена найчастіше з'являлися на сторінках журналу. Це вже згадані нами відомі філософи-богослови П. Юркевич і С. Гогоцький, професори О. Воронов, К. Голубинський, Є. Крижанівський, І. Малишевський, X. Орда, В. Певницький, К. Скворцов, В. Соколов, Ф. Терновський, А. Хойнацький, єпископ Порфирій (Успенський) та ін.

Досліджуючи історію ″ТКДА″ у перші десятиліття існування журналу, проф. І. Корольков зауважив: ″При єдності головної мети ″Труды Киевской Духовной Академии″ у різні часи мали неоднакові завдання. У цьому плані відзначаються 1860-1869 рр. і 1870-1879 рр., які представляють різні аспекти у спрямуванні журналу... 20-річчя ″Трудов Академии″ розподіляється на дві рівні половини або на два десятиріччя″[40].

Наступне десятиріччя видання журналу (тобто з 1870 р.) співпало із адміністративними змінами в Академії, введенням нового статуту (1869 р.), який хоч і недовго діяв, але, як зауважив К. Крайній, ″відіграв доконче важливу роль у становленні академічної науки″[41]. Відтоді ″ТКДА″ стали офіційним науково-богословським органом Академії та Археологічного товариства і набули переважно академічного характеру. Часопис заполонили тексти дисертаційних досліджень на отримання наукових ступенів кандидата, магістра та доктора богослів'я, а також матеріали, які безпосередньо стосувались академічного життя: висновки про рівень лекцій, протоколи Вченої ради, розклади занять та іспитів для студентів. До того ж часопис почав розповсюджуватись насамперед у Духовних навчальних закладах України і Росії, безкоштовно надсилався у Правильну Палату при Санкт-Петербурзькій синодальній друкарні, в університет і т. ін. А тогочасні журнали здійснювали історіографічні огляди статей, надрукованих у ″Трудах″[42].

Розглядаючи зміст ″ТКДА″ нового періоду, І. Корольков із сумом зазначав: ″Публікації таких статей і повідомлень надали журналу певний відтінок, який різко відрізняв його від першого десятиріччя. ″Труды...″, зосереджуючись на суто наукових інтересах, стали академічним виданням... статті з сучасних питань були випадковими... і зовсім не гармоніювали із загальним змістом журналу″[43]. А це у свою чергу дало негативний результат. Як стверджує сучасний дослідник православної преси Алла Бойко, таким чином, втрачалась актуальність видання, зменшувалась аудиторія, звужувалося коло потенційних читачів, падала популярність тощо[44].

Цей процес змогли зупинити лише на початку 1880-х рр., коли спеціально створена ревізійна комісія запропонувала Раді Академії переглянути концепцію академічного часопису і рекомендувала, щоб він став загальнодоступним, а не суто науковим (призначеним лише для Академії), який мав би служити ″завданням морального і релігійного виховання суспільства″[45]. Для осягнення цієї мети до журналу було додано два нові розділи: критико-бібліографічний та перегляд суспільних явищ і відомості із життя Церкви. Однак на практиці, зауважує історик Церкви Аркадій Жуковський, він зостався переважно науковим органом Академії, відповідно дозуючи науковість з популярністю″[46].

Виразним прикладом такого поєднання тем стала публікація професора О. Глаголєва ″Ветхий Завет и его непреходящес значение в христианской Церкви″[47], яка безпосередньо відповідала духовним запитам часу. Автор у коректній формі, не вдаючись у складні наукові пошуки, подає картину негативного ставлення до Старого Завіту в тогочасному суспільстві, вивчення цього предмету навіть виключили зі шкільної програми.

Окрім того на сторінках видання почали часто зустрічатися розвідки історичного характеру, статті, що коментували релігійне становище у Російській імперії та світі[48]. Про це говориться в публікаціях професорів В. Завітневича[49], П. Кудрявцева[50].

Неабияке значення у справі видавництва ″ТКДА″ мали їх редактори. Першим редактором нового часопису був архімандрит Іоаникій (Руднєв) – 1860 р., у 1861-1878 рр. видання редагував архімандрит Філарет (Філаретов), у 1878-1883 рр. – єпископ Михаїл (Лузгин); у 1883-1889 рр. це видання виходило під редакторством архімандрита Сильвестра (Малеванського); у 1890-1905 рр. ″ТКДА″ редагував професор Київської Духовної Академії В. Певницький, у 1906-1910 рр. цю посаду займав В. Рибінський, у 1910-1914 рр. редактором був призначений Д. Богдашевський. Останнім редактором ″ТКДА″ перед його забороною на кілька десятиліть був професор-протоієрей Микола Гроссу, що виконував обов'язки з 1914 до 1917 р.[51] У період його редакторства, а саме в 1915 p., до попередніх розділів часопису було додано ще кілька нових: 1) Православний Схід; 2) Чужинний Захід; 3) Сучасне церковно-суспільне життя; 4) Спомини, листи, ювілеї, некрологи[52]. У 1917 р. з'явилося тільки три номери, а останній ще й із запізненням. Невчасний вихід нового примірника редакція пояснювала тим, що ″в квітні (1917 р.) друкарня Барського, де друкувався наш журнал, перейшла у власність Центральної Української Ради, і це не дозволило своєчасний вихід березневого числа″[53]. Так завершилася тривала і напружена робота академічної редакції над виданням щомісячного популярного богословського журналу.

За всю історію існування ″ТКДА″, упродовж 58 років, у світ вийшло понад шістсот томів різноманітних публікацій, більшість з яких зберігає свою цінність до сьогодні, як важливе інтелектуальне надбання дореволюційної доби.

Особливо цінними документальним матеріалом для історіографів, бібліографів та дослідників будь-якої ділянки в історії КДА були і залишаються щорічні ″Повідомлення про стан КДА″, а також повідомлення про установи, що були при Академії: 1) Академічну бібліотеку, 2) Церковно-історичне і Археологічне товариства з церковно-археологічним музеєм і 3) Богоявленське братство. Продовжують цей список окремі відбитки об’ємних статей, переважно переклади біблійних книг, ″Бібліотека творчості св. отців і учителів Західної Церкви″ (30 томів), та цілий ряд докторських і магістерських дисертацій з академічних наук, різного роду монографічних праць та історичних матеріалів[54], які заслуговують на спеціальні історіографічні дослідження.

Таким чином, "ТКДА" у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. утвердилися як провідний науково-богословський часопис Російської імперії. Журнал перебрав на себе роль чільного видання Православної Церкви на українських землях, став осередком, який провадив у світ кращі наукові розробки професорсько-викладацької корпорації КДА, її найздібніших студентів, а також праці інших вчених. "ТКДА" за своє існування стали справжньою скарбницею богословських, церковно-історичних, філософських, педагогічних та інших знань, а, отже, сформували наукове підґрунтя розвитку Української Православної Церкви у новітню добу.

Відтак після припинення видання журналу ″ТКДА″, так само, як і після закриття Академії, про них ніби забули, але духовний скарб не зникає і не старіє, тим ціннішим він стає сьогодні, коли посилюється інтерес до релігії, а Церква шукає шляхів до духовного впливу на суспільні процеси в Україні. Визнанням неоціненного доробку Академії та її видання ″ТКДА″ у справі духовної освіти, науки і культури, а також даниною пошани, є відновлення цього видання під тією ж назвою в 1997 р. у Київській Духовній Академії Української Православної Церкви Московського Патріархату та у 2003 р. у Київській Духовній Академії Української Православної Церкви Київського Патріархату. У передмовах до видань були висловлені сподівання, що нинішні україномовні ″Труди Київської Духовної Академії″ зроблять гідний ″внесок у дальшу розбудову Помісної Української Православної Церкви, у піднесення духовності українського народу″,[55] ″а наукові викладацькі та студентські сили достойно продовжуватимуть розпочаті нашими попередниками традиції″[56].

диякон Віталій Федюк