Офіційний сайт Львівсько-Сокальської Єпархії УПЦ КП

ЗВЕРНЕННЯ ВИСОКОПРЕОСВЯЩЕННОГО МИТРОПОЛИТА ДИМИТРІЯ З ПРИВОДУ СПЕКУЛЯЦІЙ ДОВКОЛА «22 ЧЕРВНЯ»

Ми стоїмо на порозі 22 червня – дати, що про неї, здається, безперестанно велися всенародні дебати протягом останніх кількох тижнів, – рубіжної віхи Другої світової війни, коли тоталітарна гітлерівська язичницько-нацистська Німеччина, напавши на тоталітарний сталінський комуно-атеїстичний Радянський Союз, перетворила майже весь європейський і, значною мірою, світовий простір на арену протистоянь і боротьби, яких ще не знала світова історія: жахливих як за кількістю жертв, так і за глибиною людських страждань. Війна, у розв’язанні та розгортанні молоху якої, однозначно вбачається вина обох кривавих безбожницьких режимів (згадаймо хоча б аморальний пакт Молотова-Рібентропа, узгоджене і спільно здійснене Гітлером і Сталіним розшматування Польщі та взагалі перекроювання європейських кордонів протягом 1939-1940 років), стала одним із найжорстокіший та найцинічніших замахів не просто на людську гідність, але й на саме дароване Господом Богом право кожної людини на життя і вільне існування.

Отож, пам’ять про таку трагічну віху з жодних рацій, ні з людських правд, ні з Божих приписів, не може і не повинна стати предметом спекуляцій, а тим більше – нових страждань і знущань, які дехто планує завдати у цей день чи то окремим особам, чи то всьому суспільному загалові через самоусунення, а, можливо, й через свідоме та мовчазне сприяння з боку окремих представників влади та правоохоронних структур.

День початку найжорстокішої фази Другої Світової війни – світового апокаліптичного побоїща і не обмеженого жодними етичними і Божими законами людиновбивства – це день смутку, самозаглиблення і молитви. Гинули не конкретно українці, росіяни, німці і т.д., а перш за все гинули люди і при тому тисячами і десятками тисяч. Тому жодним чином це не день доведення комусь чи перед кимось власної правоти чи вищості.

Ми з тривогою і болем дізнаємося з медіа, які озвучують заяви та декларації окремих політиків і громадських діячів, що в Україні і навіть за її межами знаходяться деякі особи і політичні партії та суспільні групи, які, нібито прагнучи віддати шану окремим групам загиблих, спробують це зробити у Львові 22 червня у спосіб, який, по-перше, є образливий і однозначно неприйнятний для абсолютної більшості галичан, а, по-друге, який для всіх продемонструє не молитовний чи миролюбний намір організаторів планованих демонстративних акцій (під ними цілком однозначно треба розуміти плановані заворушення і суспільні збурення), а прагнення до категоричного самоствердження через спекулювання пам’яттю своїх прямих попередників і аморальну, антихристиянську зневагу до інших людей, які мають відмінну спадкову пам’ять про події 70-річної давнини.

Погодитись із такою настановою і драматичним розвитком подій, які запроектовані для Львова на 22 червня, ми категорично не можемо. Не можемо, бо супроти цього волає наше сумління! Не можемо, бо усвідомлюємо нашу беззаперечну відповідальність перед львівською громадою, перед чисельною багатотисячною православною паствою міста і, врешті-решт, - перед пам’яттю десятків мільйонів (страшно навіть це вимовити!) тих, хто став безвинною жертвою безжального механізму війни, запущеного з благословення двох тиранів, кожен з яких мріяв про світове панування. Якщо вже апелювати до шани до загиблих, то слід робити це об’єктивно та адекватно: вони не потребують гучних лозунгів, яскравих плакатів, феєричних діств та нових жертв: справжня данина їх пам’яті (усіх без винятку – і загиблим воїнам тоталітарних машин і тим, що склали голови під їх колесами задовго до початку війни і значно пізніше її завершення)– це хвилина мовчання і щира молитва.

Друга Світова війна для Львова починалася тричі: 1 вересня 1939 року, коли Німеччина розпочала війну проти Польщі, а наше місто до того часу було у складі Другої Речі Посполитої; 17 вересня 1939 року, коли радянська армія перейшла Збруч, втілюючи домовленості із Третім Рейхом щодо переділу європейської політичної мапи; 22 червня 1941 року, коли вже сам Радянський Союз був атакований більш агресивним партнером по політичній змові.

Трагедія міста у тому, що під час усіх цих катаклізмів міська спільнота завжди ставала об’єктом зовнішніх впливів і агресій, а тому не випадково, що військові роки кардинально змінили етнічний і конфесійний портрет міста. 22 червня 2011 року Львів черговий раз спробують перетворити на об’єкт впливів і маніпуляцій.

Наше завдання – завдання усіх мешканців Львова, що вболівають за його імідж і плекання унікального духу міської спільноти, - вберегтися, аби хоч цього разу не дозволити використати себе як знаряддя для досягнення політичних та інших стратегічних цілей тих сил, політичних груп та ідеологічних таборів, для яких унікальний львівський міський клімат ніколи не був близьким, рідним, зрозумілим.

Кожна духовна особа чудесно розуміє, що єдиною легітимною зброєю для досягнення цих святих цілей є зброя духовна – зброя молитви. Тому ми закликаємо усіх пастирів у цей день звершити Святу Безкровну Жертву у пам’ять усіх жертв Другої Світової війни. Звертаємося і до кожного віруючого, кожного члена нашої Святої Православної Церкви, кожного, хто визнає свою пов’язаність із християнською духовною традицією, і закликаємо в приватній молитві згадати всіх, хто поліг на полі битви у страшні 1939-1945 роки, кого рідні так і не дочекалися з фронту.

Така спільна і особиста молитва є принципово важливою для душі кожного, чиє життя обірвалося в часі військових лихоліть або було ними понищене. Але ця молитва потрібна і для всіх нас, живих, які не зможуть почуватися достойними і гідними Божими творіннями, якщо не виконають християнського обов’язку перед померлими і сучасниками.

Отож, нехай Всемилостивий Господь дасть усім нам силу, розум і мудрість, аби перебороти спокуси гніву і ненависті, а натомість утвердити любов, вдячність і пам’ять як великі чесноти, без яких не збудуємо справедливого християнського майбутнього.

Димитрій,

митрополит Львівський і Сокальський