| Слово митрополита Львівського і Сокальського Димитрія на Преображення Господнє |
 |
| Написав Лука Карпюк |
| Четвер, 18 серпня 2011, 15:58 |
|
«Одного разу, Ісус взяв Петра, Якова та Іоана, брата його, і вивів їх на високу гору одних, і преобразився перед ними: лице Його засяяло, як сонце, одежа ж Його стала білою, як світло» (Мф. 17, 1). «Ось нині час сприятливий; ось нині День спасіння, браття: день божественний і новий, і вічний, не роздільний на проміжки часу, не наростаючий і не зникаючий вночі, бо це є – День Сонця Правди, в Якого немає зміни і, навіть, тіні переміни, Який з того дня благоговінням Отця і співдією Святого Духа чоловіколюбно засяяв на нас, вивів нас із темряви в чудесне Своє Світло і продовжує весь час сяяти над головою нашою, будучи незаходимим Сонцем», - так оспівує у своїх проповідях Преображення Господнє на горі Фавор святитель Григорій Палама. Цей доблесний муж Церкви, останній талановитий письменник і богослов Візантії, найбільше за усіх отців і вчителів Церкви розмірковував над цією євангельською подією і подав нам правильне вчення про Фаворське Світло, написавши навіть окремий богословський трактат, борючись проти єресі Варлаама та його послідовників і відстоюючи істину на багатьох соборах. Для нас, сьогоднішніх православних християн, щоб вникнути у сутність цього вчення про Фаворське Світло, треба особливо налаштуватись, можливо, не стільки розумом, а душею і серцем це сприйняти. Давно відшуміли ці богословські протиріччя, які по-особливому віддзеркалювали розбіжності східного і західного християнства, православ’я і католицизму, але для нас вони мають неабияке значення, бо вкотре виявилась і зцементувалась істинність нашої православної віри, віри в те, що Фаворське Світло не можна віднести до чуттєвої і створеної сили. Не вникаючи глибоко у ці богословські протиріччя ми повинні знати, що Світло Преображення Господнього — є нематеріальним, невечірнім і присносущним. Саме таке Світло бачили вибрані для цієї Тайни Божої Петро, Яків та Іоан. Це відкрилось їм для того, щоб вони побачили, що очікує кожного із нас наприкінці життя, якого Світла Преображення сподобимось ми наприкінці віків. З євангельських сторінок ми довідуємось, що Господь часто відходив в гори молитися — усамітнювався від шуму міст і сіл на безлюдних вершинах. І в останнє після Воскресіння Свого Він з’явився ученикам на горі Елеонській. Він любив гори, тим самим і для нас вказуючи, що ми повинні направляти свої духовні і тілесні очі догори, туди, де наша вічна батьківщина і вічне Царство. Цьому навчає нас і вже згадуваний нами святитель Григорій Палама, говорячи: «В Бога і Святих Його — спільна і єдина слава і царство і єдине Світло; тому Псалмоспівець Пророк виголошує: «Світлість Господа Бога нашого на нас». Цю славу і сяйво побачать всі, коли Господь з’явиться, сяючи від сходу до заходу. Від нас самих залежить чи сподобимось ми цього божественного Світла, бо Воно мірою подається і властиво йому в нас збільшуватися або зменшуватися, відповідно до нашого достоїнства. Цього Світла сподоблювалися преподобні і богоносні отці, пустинножителі, які просіяли в подвигах посту й молитви. Тому-то будемо споглядати цю євангельську подію Преображення Господнього нашими внутрішніми очима для того, щоб хоча б частково бути схожими на Петра, Якова та Іоана, щоб, опинившись у вічних небесних оселях після цього тимчасового земного життя, ми так само, як і апостол промовили: «Господи! Як добре нам тут бути». Амінь! Митрополит Львівський і Сокальський +Димитрій |
